A A A K K K
для людей із порушенням зору
Мартинівська сільська громада
Полтавський

Зі слів тих, хто вижив....

Дата: 26.11.2021 09:27
Кількість переглядів: 429

Близько мільйона жителів Полтавщини загинули від голоду 1932-1933 років. Це четверта частина усіх жертв в Україні, каже науковця Людмила Бабенко. Остаточну ж кількість померлих у той час не визначили досі: разом із ненародженими це близько 7,5 мільйонів людей, а з тими, хто емігрували, приблизно 10 мільйонів.

Про голодомор на Полтавщині й в Україні зараз свідчать світлини, занотовані спогади та документи.

СВІДЧЕННЯ ЖИТЕЛІВ Карлівського району ПРО ПОДІЇ ЧАСІВ ГОЛОДОМОРУ

Тарасовська Марія Данилівна, 20.10.1923р.н., Лип’янка, Карлівського району

Про те, що відбувалося в 1932 – 1933 р.р. Марія Данилівна не може розповідати без сліз. У 1932 році був хороший урожай – вродило все, але й забрали все. Приїздила буксирна бригада і «лазили», де хотіли: і на горищі, і в сараї. Люди ніяк не могли цьому завадити. Всі боялися, ніхто не хотів іти до в’язниці. Але були й такі, які зуміли приховати трохи зерна. Був такий Голубенко Федір Тихонович, так він викопав під сундуком яму і заховав там зерно. Завдяки цьому в їхній сім’ї ніхто не помер.    Тим, хто працював у колгоспі, давали їсти (по галушці і щерби насипали), але давали тільки тим, хто працював, а дітям, що були вдома, не давали. Довго «не вступали» до колгоспу Святенко Федір, Стиценко Олексій. Їм ніде і нічого не давали. Тоді вони і «вступили» до колгоспу.   До весни було скрутно, але якось «протягли», а от перед весною, люди, як ото мухи, почали вмирати: падали і помирали. Найважчий був час, поки жито спіти почало. Як настала весна, то ходили по степах, розривали мишачі нори, а там кучі, що наносили миші. В тих кучах був мишій, його перетовкували і варили. Ходили в радгосп (зараз с. Іванівка Карлівського району) по висівки буряків. Вони були перемерзлі, але все одно не дозволяли їх збирати. Там охороняв степник (охоронник) Орел, то він давив людей конем. Ще їли акацію, молочай, очерет, листя з вишні.   Скільки померло людей в селі? Дуже багато! Колгоспна бригада їздила підводою, збирала людей і на кладовищі копали яму, складали туди людей один на одного і прикопували. Моїх брата і сестру ми поховали самі.

 Миргородська Марія Миколаївна, 05.09.1923 р.н., с. Лип’янка, Карлівського району

Раніше жителька с. Бабайкове, що знаходиться на території колишньої Лип’янської сільської ради. На запитання: «Які, на вашу думку, були причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?» - Марія Миколаївна без вагань відповіла, що винна в усьому влада. Завдяки їй в країні був голод. Заходили якісь чоловіки і забирали все, ще й погрожували, щоб віддали, бо все одно знайдемо. Люди нічого не могли вдіяти проти цього, нікому було поскаржитись. Сиділи у куточках і просилися, щоб нічого не брали, але хто їх слухав. «Лазили» і на горищах, і в сараях. Всі крихти забирали.В нашому селі були комори з зерном, вкриті залізом, то ті, що їх охороняли, голоду не знали, але з іншими не ділилися.До колгоспу людей змушували йти. Забирали сіялки, борони, плуги, віялки, тому жителям нічого не залишалося, як іти в колгосп працювати. Про людоїдство чула, але в нашому селі такого не було. Пам’ятаю, була така сім’я Кирсів, то вони ловили та їли гав – все одно померли всі. Багато людей пухло з голоду. Коли з’явилося листя і бур’яни, то їли їх.   Померлих ніхто не записував, не рахував. Ховали їх на кладовищі. Всіх, хто помер – в одну яму. Викопували збоку старої ями нову, ложили померлих в цей день і закопували. На тому місці зараз ростуть дерева.

 Каленіченко Марія Нестерівна, 06.07.1921 р.н., с. Білухівка, Карлівського району

 Про голод 32 – 33 рр. пам’ятаю неначе то вчора було. Пам’ятаю, як приходили люди, яких визначили в сільській раді і забирали все, що можна було їсти. «Лазили» на горищах, огородах, по сараям, у соломі. Під’їжджають підводою до двору – і все, що знайшли, забирали.  Змушували людей іти до колгоспу працювати. Накладали дуже великі штрафи, якщо люди не хотіли йти, а платити нічим було. Люди неграмотні були, вірили всьому, що говорили, а хто не слухався садили в тюрму, висилали на Соловки. Дуже люди голодувати почали весною 33 року. За те, що збирали у полі колоски, залишки городини, били батогами. Їздив степник і бив усіх: і дорослих, і дітей. Моя мати хрещена, Плотнік Наталія, пішла збирати колоски. В неї було троє дітей, яких треба було прогодувати, а їсти не було чого. Так її за це посадили до тюрми на 8 років. Для малих сиріт у нас був « патронат». Моя мама варила там їсти, тому ми і вижили. Кількість померлих мені невідома. В нашому селі була вчителька, Кацович Олександра Іванівна, то вона регіструвала усіх, хто помер. Померло в нашому селі більше людей, ніж залишилося. Підводою збирали на дорогах мертвих людей, а як бачать, що скоро помре, то і тих забирали. Викопували на кладовищі яму  і скидали туди. А коли яма була повна, тоді закопували.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора