Герої не вмирають, герої завжди в нашій пам'яті живуть
Того дня, 16 лютого 2015 року, на Донеччині так само було зимно, як і сьогодні у нас на Полтавщині. На сонечку, яке посилало свої теплі промінчики та лоскотали око своїм «зайчиком», виблискував яскравими кольорами білосніжний сніг, кущі та дерева, одягнувши білі шуби, стояли зачаровано, немов у казці…
Та ця казка жила тільки у природі….
На сході України жили біда, страх, сльози… Бо йшла війна, жахлива, нікому не потрібна війна, яка продовжується і сьогодні…
Серце матері в якусь хвилину чомусь так сильно зжалось від болю і, ніби перестало битись… «Погана новина, щось трапилось…», - подумала мати, подивившись своїми туманними очима, в синє небо… І мати не помилилась.
В ту хвилину її синочок, виконуючи бойове завдання в зоні АТО, в районі села Нижнє Лозове підірвався на фугасі.
Страшна звістка прокотилася по всьому селі Халтурине, по всьому Карлівському районі, по всій Полтавській області, по всій Україні. Загинув ще один невинний солдат, справжній захисник своєї країни.
Сьогодні згадаємо про нього теплими спогадами та словами.
Народився Дмитро 14 вересня 1993 року. Закінчив Халтуринську школу, потім навчався у Карлівському ПТУ № 50, здобув професію зварювальника, але за спеціальністю не встиг попрацювати. У березні 2013 року був призваний на строкову службу. По закінченню служби таємно від батьків записався добровольцем до лав Національної гвардії України. Був водієм БТРа та контролював ситуацію у Дебальцевому. Фугасний снаряд забрав життя трьох хлопців, які знаходилися у броньованій бойовій машині. Про це повідомили в прес-службі Полтавської облради.
На подвір’ї батьківської хати у селі Халтурине зібралася велелюдна громада, яка із Державними прапорами, вінками та квітами, тугою в серці та сльозами на очах прийшла провести в останню дорогу свого Героя. Болю та сліз не стримував ніхто. Прощалися із Героєм його найрідніші люди, сусіди та односельчани, однокласники та друзі, десятки вдячних краян, бойові побратими, які прийшли віддати шану своєму землякові.
Жалобна колона пройшла повз школи, де навчався Діма, вулицями села, якими колись гуляв... Кожен, хто виходив із свого двору, знімав шапку та, схиливши голову і не стримуючи сліз, проводжав Героя в останню путь.
А сьогодні, щоб віддати шану та повагу своєму землякові, вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання, подякувати за героїзм та мужність молодому Герою, голова Мартинівської сільської громади Віктор Котенко разом із керуючим справами (секретарем) виконавчого апарату сільської ради Ігорем Дроздовичем, керівництвом військового комісаріату Карлівського РТЦК та СП та рідними загиблого відвідали могилу Дмитра Барвіна, який спочиває на Халтуринському кладовищі, та поклали квіти.
Неможливо було дивитися без жалю та співчуття на материнські сльози, біль і тугу батька та тітки, що схиляли свої голови біля пам’ятника. Та вороття немає. Залишається тільки пам’ять та теплі спогади.
Шановні односельчани, земляки! Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять про Дмитра Барвіна та думкою чи теплим словом згадаймо про нього. Нехай спочиває з миром. Нехай земля буде пухом.
Р.s. Разом з Дмитром того дня загинули солдат Михайло Іваничко, що родом із с. Карпатське, Турнівськог р-ну, Львівської області, та старший лейтенант (командир роти) Роман Тимошенко, що з Києва.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
