До Дня пам'яті Чорнобильської трагедії
26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км від Києва, сталася аварія, яку обгрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.
Ось вже 35 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.
На захист землі і народу України того дня встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об’єкта «Укриття», який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.
Найнебезпечніша була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці – солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, а потім їх відправляли додому. Можна лише уявити наскільки це було небезпечно, якщо 2 хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії.
На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора.
На жаль, з ліквідацією аварії на атомній станції, біда для України не вщухла. Страшною радіацією заражено землю, воду, повітря…
Проходять роки, чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітіння садів, у джерельних криницях. Життя триває…
Шановні земляки – ліквідатори та постраждалі від ЧАЕС!
Чорнобиль - це не лише велика трагедія всього людства, а й символ безмежної мужності ліквідаторів, в тому числі й 17 наших земляків, які нині живуть на території громади. Усі вони, ризикуючи своїм життям та здоров’ям, захистили людство від невидимого страшного ворога.
Кажуть, час гоїть рани, але "чорнобильські" й через роки болять.
Низько схиляю голову перед тими, хто відлетів у вічність.
Щиросердно дякую за подвиг тим чорнобильцям, які поруч з нами! Зичу міцного здоров’я, родинного затишку, благополуччя та довгих років життя!
З повагою
голова Мартинівської сільської ради Віктор Котенко
